Залиште своє питання




УКРАЇНА, м. Черкаси

ВУЛ. СМІЛЯНСЬКА 163

+38 (050) 460-34-34

+38 (067) 474-34-34

Статті

Вплив добрив на врожайність сої

Живлення сої специфічне

Соя характеризується специфічністю живлення. Вона споживає на формування врожаю більше поживних речовин, ніж зернові, нерівномірно поглинає елементи живлення впродовж вегетації, здатна засвоювати азот із повітря, використовувати важкорозчинні сполуки фосфору і калію з ґрунту та реутилізовувати їхні запаси зі стебел у насіння. Для формування 1 ц зерна сої необхідно 6,5–7,5 кг азоту, 1,3–1,7 кг фосфору, 1,8–2,2 кг калію.

Надходження елементів живлення протягом вегетації сої відбувається нерівномірно. Виділяють три періоди інтенсивності засвоєння поживних речовин:

  1. Сходи-бутонізація (низький рівень);

  2. Цвітіння-формування бобів (інтенсивний);

  3. Наливання насіння-достигання (середній).

Від сходів до початку цвітіння рослини засвоюють лише 18% азоту, 15% фосфору і 25% калію. Основна частина макроелементів надходить у рослину в період бутонізації-формування бобів і наливу зерна — 80% азоту, 80% фосфору, 50% калію.

Азот найбільше впливає на рівень урожайності

Азот — один із найважливіших для рослин елемент живлення. У підвищенні врожайності він відіграє основну роль. Азот є структурним компонентом органічних сполук, бере участь у всіх життєвоважливих обмінних процесах у рослині. Входить до складу молекул амінокислот, білків, нуклеїнових кислот та їх похідних, міститься у хлорофілі, фосфатидах, ферментах, фітогормонах, вітамінах та в інших сполуках. Азот найбільше з усіх елементів живлення впливає на рівень урожайності. Добре забезпечення азотом продовжує вегетаційний період. За нестачі азоту рослини відстають у рості, листки набувають блідо-зеленого, жовтуватого забарвлення.

Про необхідність застосування азотних мінеральних добрив під сою існують суперечливі думки. За даними Я. В. Губанова у співавт. (1986 р.), В. І. Січкаря (2003 р.), при обробці насіння високопродуктивними штамами бактерій реакція рослин сої на азотні добрива незначна.

За даними Ф. Ф. Адамень зі співавторами (2006 р.), Є. М. Туріна (2006), застосування азотних добрив у середніх і навіть високих дозах N90 і N120 не підвищувало врожайність сої. Мінеральний азот стримував азотфіксацію. Внесення «стартової» дози азоту ­N30–40 тільки затримувало утворення бульбочок і знижувало врожайність. Автори роблять висновок, що високі врожаї насіння сої можна одержувати без внесення мінерального азоту.

А. Демолон (1961 р.) відзначав, що бобові культури не потребують азотних добрив, оскільки симбіоз рослин з азотфіксувальними бактеріями забезпечує достатнє їх живлення і високий урожай. Якщо вносити мінеральні азотні добрива, бобові поглинають азот, але при цьому еквівалентно зменшується симбіотична фіксація азоту. За такої умови внесення азоту — це марне витрачання добрив.

Дослідження П. П. Вавілова, Г. С. Посипанова (1983 р.) показали, що бульбочкові бактерії дуже чутливі до азоту мінеральних добрив навіть при внесенні його у малих дозах (N20–30). Бульбочки не формуються доти, поки азот добрив не буде спожитий рослинами, зв’язаний ґрунтом або вимитий з нього.

Як відмічають Г. В. Коренев, Г. Г. Гатауліна зі співавт. (1988 р.), при забезпеченні умов для оптимальної азотфікації рослини сої можуть формувати високий урожай зерна за рахунок засвоєння азоту з повітря. За їх даними, внесення азоту в малих (N30–40) і великих (N200–300) нормах не призводило до збільшення врожаю сої.

Якщо ж не створено оптимальних умов азотфіксації, то рослина може засвоїти азот лише з ґрунту і добрив. Упродовж вегетації необхідно проводити візуальний контроль за станом бульбочок. У випадку їх незадовільного стану — бульбочки не формуються, дрібні, сірого кольору — стає зрозуміло, що ефективність симбіозу недостатня для повного забезпечення рослин азотом. Лише в таких умовах доцільно внести корективи у систему удобрення сої і провести 1–2 підживлення аміачною селітрою (N30–45). Як було зазначено вище, азот використовується соєю у другій половині вегетації, тому підживлення у фазах бутонізації-цвітіння не будуть пізніми.

Фосфор впливає на швидкий ріст та розвиток

Фосфор використовується соєю у менших обсягах, порівняно з азотом чи калієм, але має вирішальне значення для швидкого росту і розвитку рослини. Він входить до складу нуклеїнових кислот, нуклеопротеїдів, фосфатидів, сахарофосфатів, фітину та лецитину. Є складником АДФ та АТФ і відіграє важливу роль в енергетиці рослинних організмів, особливо в процесах дихання і фотосинтезу. Цей елемент — складова частина вітамінів і багатьох ферментів. Фосфор сприяє розвитку бульбочок, внаслідок чого покращується забезпечення азотом.

Добре забезпечення фосфором стимулює розвиток кореневої системи, чим поліпшує використання рослинами води та водний баланс загалом. Рослини з розвинутою кореневою системою здатні використовувати запаси вологи з глибших шарів грунту. На початкових фазах росту (від сходів до гілкування) рослинам сої найбільш потрібний фосфор, який сприяє закладанню більшої кількості генеративних органів. Цей елемент соя починає засвоювати з грунту через 3–5 днів після появи коренів, коли зменшується переміщення фосфатів із сім’ядолей. Максимум споживання фосфору спостерігається у фазі формування бобів.

Фосфор має вирішальне значення для розвитку коренів та листків рослини, а також для формування зерна. Дефіцит фосфору призводить до зменшення маси бульбочок, сповільнює ріст рослин, швидкість фотосинтезу і біологічну азотфіксацію.

 

Калій регулює водний режим рослини

Калій особливо важливий для фізіологічних процесів у рослині — він дуже мобільний і бере участь у переносі асимілянтів, активації багатьох ферментів, регулюванні водного режиму рослини та фотосинтезу. Під його впливом зростає інтенсивність фотосинтезу внаслідок кращого синтезу хлорофілу. Він сприяє утворенню бульбочок, а отже, фіксації азоту. Підвищує стійкість рослини до хвороб і стресових факторів.

До початку цвітіння рослини сої засвоюють калію в 1,5 разу більше, ніж азоту, і в 1,8 разу більше, ніж фосфору. Проте найбільшу кількість калію рослини використовують у фазі формування бобів і наливу зерна. Потреба у калію тим вища, чим краще рослини забезпечені водою та азотом.

Калій значно підвищує урожайність, масу зерна, вміст білка, але дещо зменшує вміст олії.

 

Сірку варто вносити і про запас

Сірка — один із найважливіших макроелементів, без якого неможливе життя, один із головних складників білка. Цей елемент входить до складу майже всіх білків, оскільки низка амінокислот (цистеїн, метіонін та ін.) є сірковмісними. Сірка бере участь у деяких окисно-відновних процесах.

Вона не зв’язується з частинами грунту, тому під дією атмосферних опадів сульфатна сірка подібно до нітратного азоту переміщується вниз по грунтовому профілю. Тому удобрення сіркою про запас не є ефективним, її потрібно вносити щорічно.

Дефіцит її спричинює слабше засвоєння азоту і сповільнення його циркуляції у рослині. Послаблюється білковий обмін, може відбуватися підвищення вмісту токсичних нітратів у рослині.

За рівнем засвоєння рослинами сірка посідає четверте місце після азоту, калію і фосфору. Рослини засвоюють сірку впродовж вегетації. Вона сприяє підвищенню вмісту олії у сої.

Норма внесення сірки під сою залежить від її вмісту у грунті (табл. 1). Оскільки потреба сої в сірці є вищою на ранніх фазах росту, то її вносять до сівби, перед утворенням бутонів. Найбільш широко в Україні як джерело сірки використовується сульфат амонію.

 

Таблиця 1. Рекомендації із внесення сірки під сою, залежно

від вмісту у грунті доступної сірки

(за Сингх, 2014, С. 255)

Кальцій сприяє розвиткукореневої системи

Кальцій потрібний для нормального росту надземних органів та коренів рослин. Потреба в ньому проявляється вже в фазі проростання. При сильному дефіциті кальцію, особливо коли в поживному розчині переважають одновалентні катіони (H+, Na+, K+) або катіони Mg++, порушується фізіологічна рівновага розчину, корені зупиняють ріст, потовщуються, а кореневі волоски руйнуються (стінки клітин слизнуть, тому що пектинові речовини і ліпоїди за відсутності кальцію розчиняються, вміст клітин витікає, тканина перетворюється в ослизлу безструктурну масу).

Кальцій забезпечує добрий розвиток кореневої системи, сприяючи формуванню більшої кількості кореневих волосків, за допомогою яких з грунту до рослин надходить основна маса води й розчинених у ній поживних речовин.

Як вказує Гурикбал Сингх (2014), необхідність кальцію для рослин легко доказати, обме­живши кореневе живлення цим елементом. Темпи росту зразу ж сповільнюються, а через декілька днів кінчики коренів стають коричневими і поступово відмирають.

Кальцій потрібний рослині постійно, він накопичується у старих листках і не може повторно використовуватися, тому молоді листки дістають світло-жовті плями (хлороз) і гинуть.

Роль кальцію тісно пов’язана з фотосинтезом, оскільки він поліпшує синтез хлорофілу.

Кальцій активує ферменти, посилює обмін речовин, позитивно впливає на процес перетворення азотовмісних сполук у рослинах.

Важлива роль належить кальцію у створенні клітинних оболонок, підтриманні кислотно-лужної рівноваги (буферності) у рослинних організмах. Цей елемент забезпечує міцність стінок клітин рослин. У рослинах він наявний у різних формах: у вигляді карбонату кальцію вбудовується у поверхню стінок клітин, а як пектинат кальцію (протопектин) міститься у стінках клітин.

Кальцій впливає на фітосанітарний стан рослин. Відсутність його у клітинах рослин буде знижувати їх стійкість до проникнення патогенів, оскільки іони кальцію сповільнюють активність ензимів, які розчиняють міжклітинні пластинки стінок клітин. Саме наявність тканин із достатнім вмістом кальцію підвищує опірність стінок клітин (каркасу) до посухи, низьких температур, вилягання, ураження хворобами.

Впливає на обмін вуглеводів, білків, забезпечуючи краще їх транспортування. Нейтралізує важкі метали в грунті. Підвищує в’язкість цитоплазми, впливаючи цим на кращу жаростійкість рослин.

Кальцій сприяє посиленому розвитку корисних мікроорганізмів у грунті. Активізація мікробіологічних процесів прискорює розкладання органічних сполук, що позитивно впливає на забезпеченість рослин біологічним азотом.

Соя належить до культур, що негативно реагують на кислі грунти. Оптимальний рівень рН для неї знаходиться у діапазоні 6,5–7,5. Наявність достатньої кількості кальцію у грунті позитивно впливає на формування бульбочок.

Втрати кальцію відбуваються не стільки внаслідок виносу з врожаєм (в насінні кальцію менше, ніж магнію, і він повертається у ґрунт з листками і стеблами рослин), скільки в результаті вилуговування. Джерелом забезпечення потреб рослин у кальції може бути не лише вапнування, а й внесення добрива сульфат кальцію. Це високоефективне сірчано-кальцієве добриво. Внесення кальцію у більшості асоціюється насамперед з вапнуванням, а потрібно вести мову про використання кальцію як елементу живлення у системі удобрення рослин. Кальцій у сульфаті кальцію у 200 разів краще розчинний, ніж у вапнякових матеріалах. Він добре рухомий і є легкодоступним для рослин як елемент живлення.

 

Соя чутлива до нестачі магнію

Магній бере безпосередню участь у синтезі АТФ — носія енергії в рослинах. Він виконує важливу роль у процесі фотосинтезу — активізує фермент, який каталізує участь СО2 у фотосинтезі. Також є важливою складовою хлорофілу, де міститься 15–20% всього магнію, що засвоюється рослиною. Центральне місце в молекулі хлорофілу належить саме атому магнію, з яким зв’язані різні хімічні угрупування. Магній забезпечує переміщення фосфору у рослинах, процеси дихання, перетворення азоту в білок. Має активуючу дію на низку ферментів, передусім тих, що забезпечують білковий та вуглеводний обміни. Магній відіграє важливу роль у симбіотичній фіксації азоту бобовими рослинами.

Соя належить до культур, що є чутливими до нестачі магнію. Цей елемент стає особливо важливим при формуванні вищих урожаїв для засвоєння інших елементів живлення у великих кількостях. Оскільки він впливає на ріст рослин, то найбільш необхідний для молодих рослин, а отже, потрібно магній вносити в основне удобрення, а не лише як листкове підживлення.

Навіть якщо немає видимих ознак нестачі магнію, все частіше спостерігається висока ефективність удобрення цим елементом. Явні (видимі) ознаки дефіциту проявляються за великого дефіциту, але раніше від їх проявів відбувається зниження урожайності та якості продукції. Лише за допомогою хімічного аналізу грунту можна встановити «скриту нестачу» магнію.

Теоретично всі знають про необхідність внесення магнію. Проте на практиці у більшості випадків переважає листкове внесення, яке не може закрити повну потребу рослини у цьому макроелементі. Крім того, пропозиція магнієвих (складних) добрив на ринку менша, ніж сірчаних. У складі тукосумішей магній менш присутній, або вміст його нижчий порівняно з сіркою. Тому саме цей дещо недооцінений елемент може стати обмежувальним чинником подальшого зростання урожайності.

 

Кальційно-магнієве удобрення. 

Дослідження

Вирішити проблему забезпечення сої магнієм можливо шляхом внесення кальційно-магнієвого добрива Oxyfertil Mg 75/25. Нижче подано його характеристику.

Застосування великих норм кальцію (вапнування) може обмежити засвоєння магнію з огляду на антагонізм двох іонів. У такому випадку найкращим вирішенням є застосування вапнякових матеріалів, що містять магній і регулюють реакцію ґрунту. При цьому дуже важливо враховувати хімічну форму вапнякових матеріалів, яка визначає доступність магнію для рослин. Якщо використовується найбільш поширенакарбонатна форма (СаСО3 + МgСО3 — доломіт), процес вивільнення засвоюваних іонів відбувається повільно і може тривати впродовж років. Незрівнянно швидше проходить процес вивільнення доступних форм магнію з оксидної форми (СаО + МgО — випалений доломіт). Відбувається швидка реакція з водою, внаслідок чого вивільняється доступний для рослин магній, який збагачує ґрунт засвоюваною формою цього елементу.

Oxyfertil Mg 75/25 виконує дві функції: це — нейтралізація кислотності і збагачення ґрунту засвоюваним магнієм. Рекомендується для балансуючого вапнування. Внесення більшості азотних, сірчаних та інших мінеральних добрив спричинює підкислення ґрунту. Для того щоб збалансувати вплив окислювальних чинників, рекомендується впродовж року застосовувати 500 кг/га Oxyfertil Mg 75/25. З цією кількістю добрива вноситься 125 кг/га МgО. Під час внесення у ґрунт можна повністю забезпечити потребу рослин у магнії. Цього майже неможливо досягти за листкового внесення, яке можна розглядати для більшості культур як доповнювальне до основного внесення.

За даними Львівського національного аграрного університету, внесення фосфорних і калійних добрив сильніше впливало на продуктивність сортів сої, ніж азотні (табл. 2). Так, урожайність сортів Устя та Легенда на фоні Р90К90 була найвищою, відповідно 2,97 та 2,83 т/га, що більше порівняно з контролем (без добрив) відповідно на 0,78 та 0,70 т/га. Включення у систему удобрення азотних добрив у нормі N30 призвело до підвищення урожайності на 0,17 та 0,19 т/га, порівняно з варіантом, де вносили лише фосфорні та калійні добрива. На варіантах із внесенням вищих норм азоту (N60 та N90) урожайність сої від азоту не зростала і залишалась на рівні варіантів з внесенням лише фосфору і калію. Внесення азотних добрив різко знижувало також ефективність інокуляції.

 

Таблиця 2. Урожайність сортів сої, залежно від добрив,

середнє за 2006–2008 рр., т/га (за даними Панасюк Р. М.)

 

Примітка: А — сорт; В — удобрення

НІР05 т/га 2006р. А — 0,03; В — 0,06

2007р. А — 0,04; В — 0,08

2007р. А — 0,04; В — 0,08

За даними Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва, внесення N60Р60К60 забезпечує невисокий приріст урожаю зерна сої порівняно з варіантом без добрив: у сорту Білосніжка — на 3,1 ц/га, Романтика — 3,1 ц/га, Аметист — 1,8 ц/га, Мрія — 2,1 ц/га.

За даними Інституту фізіології рослин і генетики НАН та Одеського селекційно-генетичного інституту, внесення навіть стартових норм азоту під сою економічно недоцільно.

Таким чином, норми мінеральних добрив встановлюють залежно від вмісту поживних речовин в ґрунті, рівня запланованого врожаю тощо. Фосфорні та калійні добрива (Р45–60К45–60) вносять під зяблеву оранку. Азотні добрива, як правило, при дотриманні вимог технології і створенні оптимальних умов азотфіксації з повітря не застосовують. Стартову дозу азоту (N20–30) дають під культивацію лише на бідних ґрунтах та після гірших неудобрених попередників, а повну норму (N60–90) вносять у випадку неефективної роботи бульбочок.

 

Нестача мікроелементів знижує урожайність сої

Для росту і розвитку мікроелементи надзвичайно важливі, оскільки наявність їх у достатній кількості є обов’язковою умовою інтенсивного засвоєння азоту з повітря. Найважливіші мікроелементи для сої — бор, молібден, кобальт.

Бор необхідний рослинам впродовж усієї вегетації. Він забезпечує транспортування асимілянтів у рослині. За його нестачі особливо страждають молоді органи, що ростуть. Відбувається захворювання і відмирання точок росту, оскільки бор відповідає за диференціацію клітин і формування стінок клітини. Він збільшує кількість квіток і плодів. Без нього порушується процес достигання насіння. Цей мікроелемент покращує надходження у рослини азоту.

Внесення бору доцільне на кислих (pH < 5,5) і лужних (pH > 7,5) ґрунтах. Дефіцит його може бути викликаний вапнуванням ґрунтів. На бор бідні дерново-підзолисті сірі та бурі лісові, заболочені ґрунти легкого гранулометричного складу.

Бор вносять при вмісті рухомих форм менше 0,2–0,7 мг на 1 кг ґрунту. Для передпосівної обробки використовують 100 г борної кислоти на 1 ц насіння сої, а обприскування посівів — 250 г/га. Насіння обробляють мікродобривами, в якому бор та інші мікроелементи містяться у збалансованих сполуках, добре розчинних у воді й доступних рослинам.

Молібден сприяє росту коренів, прискорює розвиток і стимулює діяльність бульбочкових бактерій, бере участь у фосфорному та азотному обмінах, підсилює синтез хлорофілу. Він локалізується у молодих органах рослини, що ростуть. В кінці вегетації більша частина його зосереджується у достиглому насінні. Молібден входить до складу ферменту нітрогеназа, який сприяє біологічній фіксації азоту атмосфери. Специфічна роль молібдену в процесі азотфіксації обумовлює покращення азотного живлення бобових культур, підвищує ефективність фосфорних та калійних добрив. При цьому поряд зі зростанням урожайності підвищується вміст білка. Соя належить до культур, що є досить чутливими до внесення молібденових добрив. Приріст урожаю зерна сої від молібдену становить 2–3 ц/га.

Найбільш ефективне й економічно вигідне застосування молібдену під час передпосівної обробки насіння. Для обробки 1 ц насіння використовують 25–50 г молібденово-кислого амонію (50% Мо). При позакореневому підживленні в період бутонізації-початку цвітіння використовують молібденововмісні мікродобрива, що розроблені для бобових культур.

Висока ефективність молібденових добрив при достатньому забезпеченні іншими елементами живлення досягається при вмісті молібдену на сірих ґрунтах менше 0,15 мг, на чорноземах — менше 0,15–0,30 мг, на каштанових — менше 0,20–0,55 мг на 1 кг. Особливо потребують внесення молібдену кислі ґрунти.

Кобальт. Значна кількість кобальту міститься у бобових, де він зосереджений у бульбочках, що пов’язано з особливою його роллю (поряд із молібденом) у процесах азотфіксації. Він підвищує інтенсивність засвоєння азоту з повітря, сприяє розмноженню бульбочкових бактерій, скороченню вегетаційного періоду, підвищує урожайність зерна сої.

Кобальт вносять на сірих ґрунтах при вмісті його лише 1,0–1,1 мг, на чорноземах — менше 0,6–2,0 мг, на каштанових ґрунтах — менше 1,0–1,5 мг. Є рекомендації вносити кобальт і при вищому його вмісті у ґрунті — 2,0–2,5 мг на 1 кг.

Мікродобрива підвищують стійкість рослин до грибкових та бактеріальних хвороб, до посухи, екстремальних температур, підсилюють азотфіксацію з повітря, покращують синтез хлорофілу та активізують процес фотосинтезу. Потреба у мікродобривах зростає при внесенні підвищених норм мінеральних добрив. Їх використовують зазвичай у вигляді позакореневого підживлення і шляхом передпосівної обробки насіння

Вирішити проблему забезпечення рослин доступними формами мікроелементів у технологічному процесі можна за рахунок застосування в системі удобрення сої мікродобрив — кристалон, вуксал, еколист, нутрівант, інтермаг, квантум тощо.

На сої мікродобрива доцільно використовувати в різні строки. Вперше їх наносять на насіння разом із бактеріальними препаратами чи протруйниками. Обробка насіння сприяє підвищенню енергії проростання, схожості, підсилює холодостійкість рослин. Рослини з обробленого насіння мають більш розвинуту кореневу систему, відзначаються сильнішим ростом наземної маси.

Високоефективним буде внесення мікродобрив у фазі 3–5 трійчастих листки. Це забезпечить оптимальний розвиток кореневої системи та вегетативної маси рослин.

Внесення мікроелементів у фазах бутонізації-початку цвітіння підсилить фотосинтез та формування вегетативної маси рослин, сприятиме утворенню квіток.

У фазі формування бобів рекомендується вносити мікродобрива у випадку вирощування сої за інтенсивною технологією. Ця обробка рослин підтримуватиме життєздатність кореневої системи, продовжить тривалість активного фотосинтезу листя і, таким чином, сприятиме формуванню виповненого зерна високої якості.

Взаємозв’язок удобрення та врожайності

У результаті трирічних досліджень впливу удобрення на показники структури врожаю сої сорту Устя одержано, що в контрольному варіанті (N0Р0К0 + солома) кількість бобів на рослині становила 14,0 шт. (табл. 3). За збільшення норм внесення фосфорно-калійних добрив від Р30К30 до Р90К90 кількість бобів на рослинах сої сорту Устя збільшувалась до 15,2 до 15,4 шт., що перевищило контроль на 1,2 та 1,4 шт. відповідно.

 

Таблиця 3. Показники структури врожаю сої сорту Устя,

залежно від удобрення, середнє за 2012–2014 рр.

Максимальна кількість бобів у рослин сої була у варіанті N90Р90К90 — аміачна селітра (N45) + карбамід (N45) + MgSO4 (5%) + Еколист Стандарт (3 л/га) + Еколист Стандарт (3 л/га) і становила 18,2 шт., або на 4,2 шт. більше порівняно з контролем. Між рівнем удобрення та кількістю бобів виявлено прямий сильний зв’язок (r = 0,93).

Маса 1000 насінин — важливий показник структури врожаю. У межах досліду, залежно від варіанта, вона перебувала на рівні 142,9–160,3 г. Максимальним цей показник був у варіанті, де вносили N90Р90К90 — аміачна селітра (N45) + карбамід (N45) + MgSO4 (5%) + Еколист Стандарт (3 л/га) + Еколист Стандарт (3 л/га) — 160,3 г, або на 17,4 г вище за контрольний варіант.

На різних рівнях удобрення змінювались також такі показники, як висота рослини та висота прикріплення нижнього бобу.

З підвищенням норм добрив збільшилась біологічна врожайність. Найвища вона зафіксована у варіанті N90Р90К90 — аміачна селітра (N45) + карбамід (N45) + MgSO4 (5%) + Еколист Стандарт (3 л/га) + Еколист Стандарт (3 л/ га) — 3,40 т/га, що на 1,10 т/га перевищує контроль.

У проведених нами дослідженнях урожайність сої значно змінювалась залежно від рівня удобрення. З даних табл. 4 бачимо, що врожайність у сорту Устя в різних варіантах досліду коливалась у межах від 2,19 до 3,15 т/га.

 

Таблиця 4. Урожайність сої сорту Устя, залежно від удобрення,

середнє за 2012–2014 рр., т/га (за даними Щербачука В. М.)

Найнижча врожайність у середньому за три роки досліджень була у контрольному варіанті. Внесення фосфорно-калійних добрив у нормі Р30К30  — Р90К90 забезпечило підвищення врожайності від 2,45 до 2,77 т/га, приріст при цьому дорівнював 0,26 та 0,58 т/га, або 11,9 та 26,5% відповідно.

Важливим чинником у системі удобрення азотними добривами є вибір форми азоту. У наших дослідженнях ми використали азотні добрива в різних формах, а саме: нітратній, аміачній (аміачна селітра) та амідній (карбамід), а також їх поєднання.

За внесення мінеральних добрив у нормі N30Р30К30 — N60Р60К60 (N — аміачна селітра) урожайність сої підвищилась до 2,58 т/га та 2,61 т/га, що вище порівняно з контролем відповідно на 0,39 т/га, або 17,8%, та на 0,42 т/га, або 19,2%.

За внесення мінеральних добрив у нормі N30Р30К30 — N60Р60К60 (N — карбамід) урожайність сої була дещо більшою порівняно з варіантами з селітрою і становила 2,59 т/га та 2,65 т/га, що порівняно з контрольним варіантом вище відповідно на 0,40 т/га, або 18,3%, та 0,46 т/га, або 21,0%.

Внесення мінеральних добрив у нормі N90Р90К90– аміачна селітра (N45) + карбамід (N45) забезпечило підвищення урожайності у сої сорту Устя до 2,68 т/га. Приріст при цьому дорівнював 0,49 т/га, або 22,4%.

У наших дослідженнях застосування сірчаних добрив у варіанті N90Р90К90 — аміачна селітра (N45) + карбамід (N45) + сірка (S30) забезпечило підвищення урожайності до 2,74 т/га, що на 0,55 т/га, або 25,1%, більше порівняно з контролем.

За внесення сірки та магнію (Mg20) урожайність зросла і становила 2,83 т/га, що на 0,61 т/га, або 29,2% більше порівняно з контролем.

Значний вплив на врожайність мали також листкове внесення сірчанокислого магнію та мікродобрив Еколист Стандарт. Максимальну врожайність одержано у варіанті, де вносили N90Р90К90 — аміачна селітра (N45) + карбамід (N45) + MgSO4 (5%) + Еколист Стандарт (3 л/ га) + Еколист Стандарт (3 л/га) — 3,15 т/га. Приріст при цьому дорівнював 0,96 т/га, або 43,8%.

 За матеріалами сайту agro-business.com.ua