Статті

Одним з глобальних питань сьогодення є проблема забезпечення постійно зростаючих потреб населення нашої планети рослинним білком. За даними ООН, нині чисельність населення Землі становить 7 млрд людей, а до 2050 р. вона перевищить планку в 9 млрд. Це, своєю чергою, потребує значного збільшення кількості харчових продуктів.
Світова тенденція в харчуванні складається таким чином, що в кухні багатьох країн світу продукти рослинного походження переважають над продуктами тваринного. Їхнє співвідношення в розвинутих країнах Європи — 6 до 4 із 10 на користь рослинних, а в Азії — 9 до 1.

У вирішенні проблеми виробництва продовольчого білка рослинного походження важливе місце відводиться розширенню посівних площ та підвищенню продуктивності посівів зернобобових культур, зокрема сої. В її зерні міститься 35–55% білка, збалансованого за амінокислотним складом, 13–26 — жиру, 25–30 — вуглеводів, 5–7% клітковини, а також значна кількість ферментів, вітамінів, мінеральних та органічних речовин. Висока цінність сої визначається, насамперед, великим вмістом повноцінного білка, який за амінокислотним складом дуже близький до білків тваринного походження, зокрема до білка курячих яєць, який є еталоном оцінки якості білка. Тому організм людини витрачає мінімальні зусилля для перетворення соєвого білка в білки свого тіла. Завдяки цьому застосування соєвих бобів як високобілкових інгредієнтів здатне вирішити проблему білка і поповнити продовольчі ресурси населення планети.

Споживання сої в світі останніми роками зростає шаленими темпами. Так, у 1960 р. у світі виробляли 31 млн т сої, в 2010 р. цей показник досяг 260 млн т. У 2015 р. світове виробництво сої очікується на рівні 400 млн т. У тому числі й Україна цього року може потенційно отримати 4,1 млн т сої проти 1,5 у 2010 р. за врожайності 2,1 т/га та посівної площі майже 2 млн га.

Сою вирощують у 80 країнах світу на площі понад 102 млн га. Найбільшими у світі виробниками сої є США — 90,7 млн т, Бразилія — 67,5, Аргентина — 50,5, Китай — 14,5, Індія — 9,6 млн т. За обсягами виробництва вона посідає четверте місце в світі після кукурудзи (816 млн т), пшениці (652 млн т) і рису (699 млн т).

Система удобрення сої.
Важливу роль у підвищенні врожайності сої відіграє система удобрення. Культура досить вимоглива до мінерального живлення, для формування 1 т насіння сої витрачається близько 70–90 кг азоту, 15–20 — фосфору, 30–40 — калію, 8–10 — магнію, 18–21 кг кальцію. Відомо, що надходження елементів живлення впродовж вегетаційного періоду сої відбувається нерівномірно. Так, від сходів до цвітіння соя засвоює 5,9–6,8% азоту, 4,6–4,7 — фосфору і 7,6–9,4%  калію від загального споживання за вегетацію. Найбільше споживання елементів живлення відбувається під час цвітіння, формування бобів, початку наливання насіння. В цей період вона споживає, відповідно, 57,9–59,7%, 59,4–64,7 і 66,0–70,0%; від початку наливання зерна до кінця дозрівання — 33,7–36,3%, 30,6–36,0 і 18,9–26,4%, відповідно. Максимальна кількість азоту засвоюється у фазі цвітіння та формування бобів, фосфору — на початкових фазах росту (від сходів до гілкування), калію — у фазі формування і наливання бобів.

Мінеральні добрива під сою.
Завдяки добре розвиненій кореневій системі, соя може засвоювати поживні елементи з глибших шарів грунту, а також ті, що знаходяться у важкодоступних формах і практично не засвоюються іншими зерновими і бобовими культурами. Крім того, соя може задовольняти значну частину своєї потреби в азоті (до 70%) завдяки симбіозу з азотфіксуючими бактеріями роду Rhizobium. За оптимальних умов симбіотичної азотфіксації рослини сої можуть засвоювати до 200 кг/га біологічного азоту, що дає можливість покращити баланс азоту в грунті та зменшити обсяги використання мінерального азоту.

Удобрення сої.
Розвиток симбіотичного потенціалу сої можна регулювати шляхом застосування певних елементів технології вирощування сої, зокрема проведенням інокуляції насіння бактеріальними препаратами типу Ризогумін, Ризоторфін, Ризобофіт; різних норм азотних добрив та мікроелементів, стимуляторів росту тощо. Тому сучасна ефективна система удобрення сої має бути спрямована на збалансоване забезпечення фосфором, калієм, мезо- і мікроелементами та створення оптимальних умов для проходження процесів азотфіксації.

Передпосівна обробка насіння

Першим заходом у системі удобрення сої в період вирощення є передпосівна обробка насіння мікроелементами, в тому числі найважливішими для нормальної діяльності бактерій — В, Мо та Со. Ці мікроелементи входять до складу ферментативної системи, що забезпечує симбіоз бульбочкових бактерій з культурою, які, своєю чергою, фіксують атмосферний азот.

Удобрення сої.
Для передпосівної обробки насіння сої використовують такі мікродобрива: Яра Віта Рексолін ABС (100 г/т), Келькат Мікс Са (100 г/т), Вуксал Екстра КоМо (1,5 л/т), Реаком-СР-Бобові (3 л/т), Квантум-Бобові (3 л/т), — комбінуючи їх з обробкою бульбочковими бактеріями. Таке поєднання сприяє активізації утворення ризобіїв, розвитку фосфатмобілізуючих бактерій, підвищує стійкість рослин проти грибних та бактеріальних хвороб, до несприятливих кліматичних умов, підсилює азотфіксацію з повітря та запобігає появі дефіциту мікроелементів на ранніх фазах вегетації.

Основне та передпосівне внесення

Наступним технологічним прийомом  вирощування сої є внесення  у грунт мінеральних добрив для сої з легкодоступними формами елементів живлення, що позитивно впливає на розвиток кореневої системи та рослини в цілому.

Удобрення сої.
Фосфорні і калійні добрива вносять під основний обробіток грунту, азотні( удобрення сої) — навесні під культивацію. Кількість фосфорно-калійних добрив для сої розраховують під запланований урожай залежно від вмісту елементів живлення в орному шарі грунту (табл.). Перевагу надають безхлорним добривам, оскільки іон хлору інгібує нітрогеназну систему і, відповідно, — симбіотичну фіксацію азоту.

За нормальних умов для діяльності бульбочкових бактерій внесення азотних добрив( удобрення сої) не обов’язкове. Їхнє внесення під сою у легкодоступній формі впливає на утворення бульбочок: що більше легкозасвоюваного азоту в грунті, то менше його фіксується бульбочковими бактеріями. Крім того, в міру забезпеченості рослин азотом кількість бульбочок зменшується, а в тих бульбочках, що утворилися, бактерії менш інтенсивно фіксують азот. Стартову дозу азоту (N20-30) у формі вапняково-аміачної, калієвої чи аміачної селітри дають під передпосівну культивацію лише на бідних на гумус грунтах та після гірших неудобрених попередників, а повну норму (N60-90) вносять у разі неефективної роботи бульбочок. Визначити потребу азотного підживлення ( удобрення сої) можна за розвитком бульбочок на кореневій системі: якщо їх мало (менше п’яти на одну рослину) і вони сірі всередині, є потреба підживлення, якщо бульбочок багато, вони крупні з рожевою м’якоттю, азотфіксація йде активно і підживлення не потрібне.

За недостатнього розвитку бульбочок на коренях рослин сої доцільно внести корективи у систему удобрення і провести 1–2 підживлення посівів фосфорними і азотними добривами у фазі бутонізації в нормі 30–35 кг/га д.р., утворення бобів — 25–30 кг/га д.р.

Якщо восени під оранку не вносили мінеральних добрив для удобрення сої , то їх слід внести під передпосівну культивацію навесні в помірній дозі поживних речовин — NPK 20–40 кг/га д.р. Основне добриво, залежно від умов вирощування, під сою вносять восени або навесні у вигляді: діамофоски (N10P26K26); нітроамофоски (N16P16K16); амофосу (N12P52); сульфоамофосу (N20P20S16); суперфосфату (Р14-32) та різних тукосумішей у відповідному співвідношенні в них азоту, фосфору та калію.

Припосівне внесення добрив

Удобрення сої.
Значну прибавку сої мають за внесення під час сівби в рядки гранульованого суперфосфату (40–50 кг/га фізичної маси). Останнім часом аграрії під час сівби почали застосовувати комплексні добрива з додатковим вмістом мікроелементів виробництва компаній «Арві» (Росія, Литва) та «Яра Інтернешнл» (Норвегія) ( удобрення сої).
До складу цих добрив, крім основних елементів живлення (NPK), входять мезо- та мікроелементи, такі як: S, Mg, B, Mn, Zn, Fe. Ці добрива збагачують грунт легкорозчинними та доступними поживними речовинами, а також активізують життєдіяльність багатьох грунтових мікроорганізмів та азотфіксаторів.

Позакореневе підживлення

Мінеральні добрива під сою.
Для підтримки та стимулювання фізіологічних процесів розвитку сої слід проводити позакореневі підживлення мікродобривами, до складу яких входять мікроелементи у біологічно активній формі (хелатній), в ті фази вегетації рослин сої, коли вона особливо чутлива до нестачі елементів живлення. Найбільш критичними фазами розвитку сої є фаза 4–6 листків, бутонізації та формування бобів( технологія вирощування сої).

Проблему повного забезпечення рослин доступними формами макро- і мікроелементів у процесі вегетації можна вирішити шляхом застосування в системі удобрення сої багатокомпонентних хелатних позакореневих добрив типу Поліфід, Кристалон, Реаком, Вуксал, Плантафол та ін., які характеризуються досить високим коефіцієнтом засвоєння елементів живлення. Внесення мікродобрив можна поєднувати з невеликою кількістю карбаміду (5–10 кг у фізичній масі), це стимулює ріст рослин без порушення фіксації азоту.

За допомогою позакореневих підживлень цими добривами( удобрення сої) рослини сої забезпечуються всіма необхідними елементами живлення у збалансованому співвідношенні, внаслідок чого стимулюються біохімічні процеси в рослинах, що сприяє повній реалізації їхньої потенційної врожайності. Застосування цих добрив підвищує толерантність рослин сої до стресових факторів, що виникають внаслідок дії пестицидів, несприятливих погодних умов (посухи, різких перепадів температур повітря), грибних та бактеріальних хвороб тощо. В системі удобрення сої широко практикується також застосування монодобрив, таких як: Квантум-Бор Актив (11% бору в органічній формі), Солюбор ДФ (17,5% бору на основі пентаборату натрію), Яра Віта Молітрак (з вмістом молібдену в добриві 15,5%), Басфоліар Mg Flo (з вмістом магнію 34%)( технологія вирощування сої).

Удобрення під сою.
У сучасній системі живлення сої важливе значення надається також застосуванню регуляторів росту рослин. Учені вважають, що дія фізіологічно активних речовин (вітаміни, фітогормони, амінокислоти) забезпечує стимулювання ростових процесів, що приводить до інтенсифікації загального метаболізму рослин.
Обприскування посівів сої регуляторами росту забезпечує високу ефективність у фазі бутонізації. Використовують такі регулятори росту: Біолан, Вимпел, Вегестим, Келпак. Обприскування посівів регуляторами росту доцільно поєднувати з внесенням пестицидів у бакових сумішах, а також з внесенням рідких комплексних добрив і мікроелементів.

Отже, соя — основна зернобобова культура, яка може вирішити проблеми рослинного білка та жиру, поліпшити азотний баланс грунту та збільшити виробництво харчових продуктів. Вона, як уже зазначалося, виносить з грунту значну кількість поживних речовин, тому потребує збалансованої системи удобрення з врахуванням біології сорту та наявних грунтово-кліматичних ресурсів. Лише правильно побудовані системи удобрення і технології вирощування сої дадуть змогу формувати високу і повноцінну врожайність насіння сої.

 За матеріалами сайту propozitsiya.com